«Итак, смотрите, поступайте осторожно, не как неразумные, но как мудрые, дорожа временем, потому что дни лукавы».
Ефесянам 5:15-16.
«вы, которые не знаете, что случится завтра: ибо что такое жизнь ваша? Пар, являющийся на малое время, а потом исчезающий».
Иакова 4:14.
День с каждым днём короче, ночь длиннее
Так наша жизнь, что пар, он дан на время-
Что наши накопления, машины,
Дома, квартиры, дачи, магазины…
Господь ещё нам время продлевает
Он ждёт плода, все мысли наши знает,
Его не проведёшь и не обманешь
Он знает наперёд, что ты не знаешь!
Ноябрь – предпоследний месяц года,
Но он мне дорог, хоть и непогода,
За каждый Божий дар – отчёт пред Богом
Не закопай его – ответишь строго!
За каждый новый день – хвала Всевышний!
Как прожит он и с кем, какие мысли?
Господь нас учит чрез Святое Слово –
Нам Дух Святой оставил – в Нём СВОБОДА!
Лариса Зуйкова,
Рига Латвия
Живу в Риге, замужем, имею двоих детей,обратилась к Господу в сорок лет - в 1993году, после чего Господь позволил мне прославлять Его стихами.
"Верно слово: если мы с Ним умерли,то с Ним и оживём;
Если терпим, то с Ним и царствовать будем; если отречёмся, и Он отречётся от нас.
Если мы неверны, то Он пребывает верен; ибо Себя отречься не может".
Тим.2,11-13 e-mail автора:larisazuikova@inbox.lv сайт автора:личная страница
Прочитано 2904 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
